Відомо, що Тарас Шевченко, на відміну від багатьох знаменитих людей, не був ґурманом. Це й зрозуміло. Яке гастрономічне різноманіття міг бачити хлопчик з багатодітної кріпацької сім”ї, де часом не вистачало і хліба. Тим більше, що він в 9 років залишився сиротою, і вже з того часу  навіть родинні таїнства спільного сімейного обіду (чи то щоденного, чи то святкового) стали лише спогадом. Маленького Тараса голод заставляв (як і багатьох хлопчиків-сиріт) зазіхати (або просто красти) на чужу курку або маленьке порося, яких він потім сам готував у печері за селом (А.Козачковский “Из воспоминаний  о Т.Г.Шевченке”.