| 
Субота, 30 березня 2013

Історія звичайного олівця.

Оцініть матеріал!
(34 голосів)

Історія писемності сягає глибини віків. У 1849 році англійський  мандрівник Лейярд займаючись розкопками  пагорбів на березі ріки Тигр знайшов останки царя Ассириї, який жив 2500 років тому назад. Звали царя Ашшурбаніпала. Разом з царем була похована його бібліотека – тридцять тисяч глиняних табличок з написами - значками.  Раніше люди писали на глиняних табличках звичайними дерев’яними паличками.

Учені, переклавши та розшифрувавши таблички були вражені,бо ,як виявляється, і у ті часи люди вчилися писати і записували не тільки закони, по яким вони жили, а й відомості про  військові походи та історичні події. Але таке писання було зовсім не зручне бо глиняні таблички могли розбитися  та і мали велику вагу.

 

У древньому Римі  писали на дерев’яних дощечках. По технології їх намащували воском, а потім продряпували необхідні знаки дерев’яними паличками, які називалися стіл осами. Саме від цих римських стілосів і починає свою історію олівець.

Коли винайшли папір, то стілоси вже стали зовсім не потрібні, бо на папері почали писати  свинцем, який лишав на папері  сірий слід. Але щоб писати свинцем, його витягували у тонкий стрижень та вставляли у металевий, а частіше у дерев’яний  тримач. Назва цих олівців навіть і тепер зберігається у  німецькій мові. Німецькою мовою  слово олівець звучить – бляйштифт, що в перекладі, з німецької, означає- свинцева паличка.

З часом, на заміну свинцю приходить графіт. Графіт дуже м’який матеріал чорного кольору, який свою назву отримав від грецького слова « графо» - пишу.

Що означає слово олівець? Слово олівець походить від тюркського слова «кара», що в перекладі, означає - чорний, та слова «даш», що означає камінь. Тобто слово  олівець, російською звучить, як карандаш і означає, у перекладі з тюрської мови – чорний камінь.

У 1565 році у англійському графстві Кемберленд, знайшли велике родовище графіту, тоді і відмовились від олівців із свинцю. Графіт різали на тоненькі пластини, потім їх шліфували, потім пиляли на палички, які вкладали у тростинки, або у дерев’яну оправу.  Такі олівці були значно кращі ніж свинцеві, бо залишали виразний чорний слід на папері. Але вони коштували дуже дорогу і було їх зовсім мало. Крім того поклади родовища почали скорочуватись. Королівським наказом навіть дозволялось видобувати графіт лише на протязі шести тижнів на рік. Тим хто ослухався – смерть. Пізніше були знайдені запаси графіту в Сибіру і в інших місцях. Але це не зовсім змінювало вартість олівців.

Та ні що у світі не стоїть на місці, розвиток суспільства і час диктують нові закони, вчені знаходять нові матеріали. Ось і  чеський архітектор і промисловець Йозеф Гартмут  винайшов щось незвичайне.  Він був людиною дуже обдарованою і спостережливою, саме він запропонував новий спосіб обробки деревини та винайшов особливий вид цегли, яка могла затвердів ати, як камінь.

У 1878 році він зайнявся виробництвом фарфору та отримав замовлення на виготовлення невеличких тигель ( щось на кшталт чашки) для хіміків. Якось він випадкову розбив один тигель і випадково черепком провів по паперу. На папері лишився слід.

Тоді майстер почав з’ясовувати – чому так сталося. Виявилося, що для виготовлення тигелів глину змішували з графітом. Черепок тигеля писав краще, ніж графітовий олівець, та не ламався.

Таким чином для створення олівців вже не потрібно було такого чистого графіту, та такого складно виготовлення. Цей день в історії і став днем народження звичайного олівця, а чех  Йозеф Гартмут став першим фабрикантом, який почав виготовляти олівці на промисловій онові.

Перший олівець Йозеф Гартмут випустив у 1889р. На всесвітній виставці в Парижі, через одинадцять років після випуску першого олівця, олівцям Йозеф Гартмута бала присуджена золота медаль, а  гордовитий Йозеф Гартмут назвав їх на честь самого великого алмазу, який існував на той час у світі,« КОХІНОР».

Читати 7192 разів