Напевно, ви пам’ятаєте цей неповторний погляд, яким на нас дивляться ікони у храмі. Це теж приклад портретного погляду. Ще давні іконописці знали цей секрет портретного погляду. Нам здається, коли ми потрапляємо до храму, що всі ікони дивляться саме не нас, переводять погляд, якщо ми пересуваємось , стежать за нами  і дивляться наче у душу, саме так, як це описує Миколай Васильович Гоголь.

А який же секрет криється у такому погляді і що повинен художник знати, якщо хочу скористатися таким прийомом?

Секрет полягає у тому, що зіниці очей на таких портретах розташовані у середині розрізу ока. Коли очі дивляться на нас, ми саме такими і бачимо їх. Але коли вони дивляться у бік, мимо нас, то зіниця здається нам  знаходимось не на середині ока, а зміщені у бік. Коли ми відходимо у бік від портрету, зіниці, звичайно свого положення не змінюють. Вони як були намальовані у середині ока, там же і лишаються, але оскільки ми продовжуємо бачити обличчя на портреті в попередньому  положенню по відношенню до нас, то і здається, що портрет повернув голову і стежить за нами.

Здавалось би так просто, а як дієво виходить, якщо правильно скористатися цим прийомом. Ну, наприклад, у рекламі, коли  застосовують саме цей прийом, аби у нас з’явилася ілюзія, що дивляться саме на нас і спілкуються саме з нами. Тоді дійсно легше добитися бажаного. І це дійсно дії. Ось такий простий і дієвий прийом портретного погляду.